Его сердце устало,
его сердце сдалось.
Он забыл, кем он был.
Он не знал, кем он стал -
Когда небо однажды
в его жизнь ворвалось
Отменяя бескрыло-
Привычный финал.
Его мысли обтачиваясь,
вошли в колею.
Только вот незадача –
скорей, не в свою:
Не ему назначенную,
Иллюзорно-обманчивую.
Серовато-невзрачную,
Застывшую на краю.
Он теперь это прячет
От себя – не иначе.
А давление скачет.
В тень уходит слеза.
Где-то он слишком шумный.
Но проходят с безумной
Быстротой его годы -
Порожняк-поезда.
Правда, он хорохорится,
Будто всё ладно спорится.
Только права пословица:
Главный враг – это страх.
Ах, как жаль – не отважился
Он на взлёт, когда жаждал так!...
...Что ж, крылатая конница
ждёт других на путях.
Нина Матэф,
Israel
После моих долгих поисков и хождения ложными путями Господь Сам нашёл меня, и это была незабываемая встреча Отца и Его блудной дочери.
Прочитано 4512 раз. Голосов 3. Средняя оценка: 5
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Нина,вижу много новых стихов.Обязательно все прочитаю.Этот понравился.Правду пишешь.Бывает такое. Комментарий автора: Спасибо, Алл, за отзыв. Да, часто бывает, когда мы, верующие люди, "рождённые летать", живём как... "улитки". И это грустно!..
Поэзия : Моя молитва - Левицька Галина Цей вірш був написаний за кілька годин до народження мого найменшого сина Михайла. В 13 год. мені робили “кесаревий розтин”, бо сама я його народити не могла. Чоловікові лікар сказав, що не гарантує ні моє життя, ні життя дитини. Я про це не знала, але відчувала, що проходжу по грані. Молилася за життя дитини. Просила у Бога, навіть якщо мені не судилося жити, щоб Він дав мені знати, що мій синочок живий!
Під час операції я враз відчула себе. Це було дивне відчуття: тіла не було, спробувала ворухнути руками — рук немає; спробувала ворухнути ногами —ніг немає; спробувала відкрити очі — лиш миттєвий зблиск світла. Але я була!!! І ні болі, ні страху. Лиш спокій… Потім почула голоси:
-Хто там в неї? (Голос професора Григоренка)
-Хлопчик, хороший, здоровий!
-Скільки в неї вдома?
- Шестеро…
-Це сьомий. Восьмого не буде…
Я не могла в ту мить задуматись над почутим, бо відчула, що кудись відпливаю… Але в серці була вдячність Богові за почуту вісточку про сина…
Я дякую Богові за його милість і любов. Він подарував моєму синові життя! Він зберіг і моє життя,давши мудрість лікарям під час операції: коли почалася дуже сильна кровотеча при розтині матки, професор прийняв рішення зробити ампутацію частини матки. І кровотечу вдалося зупинити.
Це було сім років тому. Михайлик в цьому році закінчив 1-й клас.
